Сторінка психолога
Поради психолога
Шановні учні 7-10 класів! В нашій школі проходить дослідження навчальної мотивації школяра. Для того щоб посприяти швидкому проходженню даного дослідження необхідно заповнити анкети яка знаходиться нижче.
Підліток у сім'ї
Батьківська підтримка породжує довірчі стосунки між батьками та дітьми, сприяє розвитку високої самооцінки підлітків, хорошим результатам у навчанні та моральному розвитку. Недостатня батьківська підтримка може викликати зворотний ефект: низька самооцінка, погане навчання у школі, слабка соціальна адаптація, нестійка й анти-суспільна поведінка.
Підліток оцінює батьківську любов і турботу за мірою уваги, яку батьки проявляють до його життя, за бажанням бути поруч із ним, допомогти при потребі. Підлітки чекають від батьків уваги та дружніх стосунків. Особливо вони ображаються на батька та матір, якщо ті займають посаду, що потребує понаднормового перебування на роботі, або занадто частих і тривалих відряджень. Багато підлітків перетворюються на так званих «дітей із ключем на шиї»: вони змушені довгий час бути на самоті, тому що батьків немає вдома.
Батьки середнього віку нерідко порівнюють стиль життя сучасних молодих людей зі стилем життя своєї юності.
Деякі батьки, навпаки, занадто нав'язують дітям свою присутність. Підлітки люблять проводити час із друзями і взагалі не хочуть, щоб цю роль грали їхні батьки. Вони потребують щирої зацікавленості і допомоги дорослих, а намагання батьків поводитись так, як їхні однолітки, викликає у дітей гострий протест.
Майже кожному підлітку хочеться, щоб до нього ставились, як до дорослої і самостійної людини. Він намагається домогтися цього шляхом індивідуалізації, у процесі якої зв'язок між батьками та дитиною хоча і зберігається, але трохи змінюється. Підліток займається формуванням своєї особистості й водночас налагоджує нові стосунки з батьками.
Існує чотири основних методи виховання:
- автократичний;
- авторитетний (демократичний);
- ліберальний;
- хаотичний.
Автократичний стиль — всі рішення, що стосуються дітей, приймають тільки батьки. У багатьох випадках результатом цього методу є опір чи, навпаки,залежність. Підлітки привчаються слухатись батьків, виконують усі їхні вимоги, не ставлячи запитань і не роблячи навіть спроб приймати рішення самостійно. Інші, сильніші, починають чинити опір, особливо якщо дисципліна насаджується у несправедливій та жорсткій формі. Але і у них і в інших часто виникають емоційні проблеми та порушення психіки. Крім цього, велика ймовірність, що підлітки з сімей, де батьки практикували грубі фізичні покарання, будуть відтворювати цю модель поведінки у подальшому житті. Насилля, як відомо, породжує ще більше насилля у самій сім'ї і навколо неї.
Ліберальний стиль коли при прийнятті рішень вирішальне слово, як правило, лишається за підлітком. У такій сім'ї підлітки практично не знають заборон та обмежень. Результати у цьому випадку можуть бути теж різні. Якщо підлітки розпещені і неправильно орієнтуються у суспільному житті, то вони можуть бути неготовими до розчарувань, обмежень і відповідальності, нездатними враховувати інтереси інших людей; Такі підлітки нерідко стають егоїстичними, ексцентричними, конфліктують із тими, хто не потурає їм так, як робили це їхні батьки. Не знаючи обмежень у своїй поведінці і страждаючи від неправильної орієнтації, вони можуть відчувати страх і невпевненість. Якщо ж підліткам замало батьківської уваги, то вони починають засуджувати дорослих за те, що ті своєчасно не навчили, не попередили, не направили. Слабка дисципліна, відгородження, брак батьківської любові також призводять до правопорушень.
Авторитетний, але демократичний стиль —у цьому випадку рішення приймають батьки і діти разом. Цей стиль виховання впливає на підлітків найбільш сприятливо. Батьки у таких сім'ях мають реальну владу, проявляють турботу, діляться добрими порадами. Засобом покарання в таких сім'ях є розмова з підлітком, яка вважається найефективнішим методом впливу для цієї вікової групи. Батьки заохочують особисту відповідальність і незалежність своїх дітей; їх* поступово готують до самостійного життя. У таких сім'ях установлюється атмосфера довіри, поваги і тепла. Цей тип родини формує правильну соціальну поведінку — яку дівчат, так і в хлопців.
Хаотичний стиль — управління відбувається непослідовно: інколи авторитарно, інколи демократично, інколи ліберально і впливає на підлітків дуже негативно. За відсутності ясно виражених, конкретних вимог діти починають плутатись і почуваються невпевнено. У них нерідко спостерігається анти-суспільна поведінка, вони частіше порушують правові норми і бунтують проти своїх батьків. Тата, як правило, ставляться до синів строгіше, ніж матері; а матері — строгіші до дочок.
Трапляються і такі батьки, які виявляють повну відсутність гнучкості у стосунках. Для таких людей є тільки один правильний шлях — їхній власний. Вони не схильні міняти свої погляди і моделі поведінки. Вони не будуть обговорювати різні точки зору, не допустять незгоди, а тому вони та їхні діти ніколи не зможуть зрозуміти одне одного. Такі батьки вимагатимуть, щоб поведінка дітей вкладалася у вузькі, жорсткі рамки, щоб усі думали та робили однаково, щоб самі діти були однакові Вони упереджені щодо різних меншин і до дітей, несхожих на інших. «Негнучкі» батьки часта проявляють максималізм, критикуючи все, що роблять їхні нащадки. Результатом цього є знижена самооцінка підлітка, розвиток нетерпимості і стресу. Підлітки у таких сім'ях ростуть у постійному страху, що вони все роблять неправильно і не зможуть утриматись на-досягнутому рівні. Прагнення сподобатись іншим стає основною рушійною силою їхніх дій; але така мотивація нерідко руйнується під напором постійної і несправедливої критики. Батьки хочуть, щоб підлітки приймали рішення самостійно і поводились, як дорослі, але водночас і далі ставляться до них, як до повністю залежних дітей.
З висоти свого життєвого досвіду батькам здається, що діти занадто наївні, дурні, необачні та, як правило, не здатні вирішувати свої проблеми. Батьки бояться, що діти потраплять в аварію, пораняться, порушать закон. Підліткам же, навпаки, здається, що батьки занадто обережні і хвилюються без причин.
Типові відмінності між людиною середнього віку та підлітком
| Покоління середнього віку | Покоління підлітків |
| Обережність/життєвий досвід | Зухвалість, авантюризм, схильність до ризикованих рішень |
| Спогади про минуле; схильність порівнювати сьогоднішній день 3 учорашнім | Минуле не має значення; життя — це тільки те, що зараз |
| Реалістичне, трохи скептичне ставлення до життя і людей | Ідеалізм та оптимізм |
| Консервативні манери, звичаї, мораль | Ліберальність, боротьба проти традиційних ідей, прагнення до експериментів і новацій |
| Згода з життям; згода з реальністю | Критика реальності; бажання все змінити |
| Бажання зберегти молодість; страх перед старінням | Дуже хочеться подорослішати; про старість не може бути й мови |
| Схильність до консервативних поглядів на поведінку: вона неодмінно повинна «відповідати віку» | Готовність до порушення суспільних уявлень про поведінку, «відповідну віку» |
КОНФЛІКТИ
Відомо, що попри особисті відмінності, стосунки підлітків з батьками переважно складаються доволі гармонійно. Коли ж виникає конфлікт, його причина може лежати у будь-якій із п'яти сфер життя.
- Соціальне життя і звички;
- Відповідальність;
- школа;
- взаємини у сім’ї ;
- звичаї та мораль.
СУТНІСТЬ КОНФЛІКТІВ
Сутність кожного конфлікту в сім'ї залежить від низки факторів. Першим фактором є вік підлітка. 3 12 років дівчата починають сваритися з батьками, але пік конфліктів зазвичай припадає на 14—15 років. Аналогічна ситуація — у хлопців, пік у 16 років. Питання про самостійність підлітків загострюється з вікам.
Другий фактор, що визначає характер конфлікту, — це стать підлітка. Дівчата набагато частіше, ніж хлопці, скаржаться на сімейні негаразди. Конфлікти залежать і від статі батьків. Як правило, підлітки частіше мають труднощі з батьком, ніж із матір'ю; вони відчувають близькість до матері, яка взагалі має великий вплив на дітей.
Майже кожному підлітку хочеться, щоб до нього ставились, як до дорослої і самостійної людини.
Дуже важлива також загальна атмосфера у сім'ї. Конфлікти частіше трапляються в родинах авторитарного типу. У таких сім'ях причиною конфлікту найчастіше є питання витрачання грошей, суспільного життя, заняття за межами дому, виконання хатньої роботи. На сімейну атмосферу сильно впливає і характер стосунків між батьками: конфлікти між ними негативно відбиваються на підлітках.
Будь-яка форма конфлікту має відбиток соціально-економічного положення сім'ї. У родинах із низьким соціально-економічним статусом частіше виникають проблеми, пов'язані з вимогами бути слухняним, ввічливим, висловлювати повагу, тоді як у сім'ях із середнім рівнем доходів батьки більше цікавляться розвитком у дітей ініціативи та самостійності.
Середовище, в якому зростає дитина, визначає ті страхи і тривоги, які відчувають її батьки. Якщо дитина росте у місцевості, що відома підвищеним рівнем злочинності й наркоманії, то, безумовно, її батьки переймаються саме цими питаннями.
Реакція батьків на поведінку підлітка може неабияк впливати на інтенсивність конфліктів. Деякі батьки демонструють повну байдужість до всіх проблем, пов'язаних із дітьми, тоді як інші вічно незадоволені їхньою поведінкою.
НЕГІДНА ПОВЕДІНКА З ДІТЬМИ
Це або приниження дітей, або зневага. Приниження дітей виражається в завданні їм тілесних пошкоджень і образ, емоційних травм, у сексуальних зловживаннях. Дітей можуть жорстоко карати фізично, бити ременем або. кулаками, давати болючі потиличники, кидати на підлогу, бити головою об стіну; що призводить до переломів, кровотеч, гематом.
Сексуальне зловживання може проявлятися як на словах, так і на демонстрації порнографії. Емоційна травматизація відбувається внаслідок постійних сварок, криків, образ, використання у стосунках із дитиною некоректних прізвиськ, жорстокої
критики, глузувань, порівняння з іншими братами чи сестрами або постійного ігнорування. Зневага означає нездатність забезпечити дитині мінімальний догляд: надати необхідну для життя їжу, одяг, житло і медичне обслуговування, а також задовольнити емоційні, соціальні та інтелектуальні потреби. Отже, негідна поведінка з дітьми включає одночасно і напад, і зневагу.
Інколи молоді люди відчувають емоційні розлади, які відбиваються на їхній поведінці. Почуття, спершу придушені, зрештою виявляються і стають відкритими: прогули уроків у школі, агресивність, проведення великої кількості часу в підозрілих компаніях, крадіжки, хуліганство, зґвалтування і навіть вбивства та самогубство.
Часто такі підлітки стають відчуженими від своїх друзів, сім'ї, школи. їхні вчинки є проявом цього відчуження, яке вони не змогли перебороти прийнятним для суспільства способом.
Багато втікачів починають вживати наркотики, порушувати закон, займатися проституцією або іншою незаконною діяльністю.
НАЙПОШИРЕНІШІ ТИПИ ВІДЧУЖЕННЯ
1. Втеча з дому. Статистика показує, що чимало підлітків 10—17 років щороку втікають із дому без згоди батьків, нехай навіть на одну ніч. Майже 60 % із них — дівчата, причому багатьох підтримують — фінансово і морально — їхні молоді люди.
Психологічні характеристики втікачів. Від початку втеча з дому сприймалась, як прояв певної психопатології, тому деякі психіатри вважають «реакцію втечі з дому» особливим різновидом психічної хвороби. У численних дослідженнях втікачі описуються як невпевнені, зневажені, нещасні та імпульсивні. Для них характерна наявність емоційних проблем, низька самооцінка, неконтрольоване особисте життя і неспокійна поведінка.
2. Самогубство. Підлітки, які заміряються на самогубство, нерідко кажуть, що не відчувають близькості до жодного з дорослих, їм часто дуже важко і з іншими значущими для них людьми, ні до кого звернутись, коли необхідно поговорити. У них були погані стосунки з батьками та однолітками, вони були впевнені у своїй безпорадності і вважали себе нездатними якось вплинути на майбутнє.
Також ризик самогубства високий серед молодих людей, котрі вживають наркотики і/або алкоголь. Уживання алкоголю чи наркотиків підвищує ймовірність вчинків, скоєних під впливом раптових імпульсів.
Якщо аналізувати кількість самогубств протягом року, найбільше суїцидів трапляється навесні, коли людські нещастя контрастують із цвітом навколишньої природи. Сірі невиразні зимові фарби перебувають у певній гармонії з душевною пригніченістю, але між похмурими переживаннями свого «Я» та яскравими днями весни виникає явний, контраст. Різка невідповідність весняного радісного світу і відчаю в душі може провокувати самогубство.
Спроба самогубства — це крик про допомогу, обумовлений бажанням привернути увагу до свого лиха або викликати співчуття в людей навколо себе, або ж спроба вплинути на інших людей із певною метою. І справді, інколи такий відчайдушний крок сприяє тому, що потрібні зміни в житті відбуваються. Однак, багато випадків не приносять бажаного результату й закінчуються смертю.
Усупереч загальноприйнятій думці, спробу самогубства можна передбачити. Перед скоєнням самогубства людина може спочатку проявити протест у якійсь іншій формі: втекти з дому, брехати, красти або привертати увагу. Але зазнавши невдачі, вирішує вкоротити собі віку. Більшість підлітків, котрі заміряються на самовбивство, спочатку говорили про це комусь із оточення.
Якщо вчасно побачити тривожні ознаки, звернути на них увагу і поставитися до цього серйозно, спробувати знайти якийсь вихід, це може відвернути нещастя.
Інколи ознаки майбутньої спроби самогубства важко помітити. Наприклад, підліток може розмовляти про плани на майбутнє, тим часом як усі його думки — про самогубство. Отже, ні друзі, ні члени сім'ї не отримують жодного попередження.
3. Злочинність неповнолітніх. Термін «злочинність неповнолітніх» означає порушення закону неповнолітніми, тобто молодими людьми віком до 18 років.
Причини правопорушень. Схильність до анти-суспільної поведінки проявляється з ранніх років життя. Проблема злочинності спонукала вчених провести серйозні дослідження причин цього явища.
Причини розділяють на 3 групи:
- соціальні фактори, обумовлені структурою суспільства і культури;
- психологічні фактори — вплив важливих стосунків і особливості характеру людини;
- біологічні фактори.
Соціальні фактори. Найважливіші соціальні фактори, що сприяють злочинності, такі:
- низький суспільно-економічний статус;
- багатство, гедоністичні культурні цінності;
- насилля у засобах масової інформації;
• алкоголь і наркотики; « вплив однолітків;
- вплив місцевої специфіки;
- суспільні та культурні зміни і загальна нестабільність;
психологічна атмосфера у сім'ї.
Психологічні фактори. Одним з найважливіших є неповнота сім'ї, а також батьківська модель поведінки. Якщо батько і мати ворогують, їхні діти теж неврівноважені й агресивні — вони просто копіюють дорослих.
Підлітка не можна залишати без суспільного контролю. Його здебільшого здійснює саме сім'я. Існує два основні способи контролю. Перший — прямий контроль — є зовнішнім, це покарання і заборони. Батьки стежать, щоб діти вчасно поверталися додому, оцінюють коло їхніх друзів і знайомих,; перевіряють, чим діти займаються. Також батьки намагаються своєчасно й адекватно заохочувати дитину або карати її. Найкращий контроль — це любов і повага, які діти відчувають до батьків та інших хороших людей. Підлітки не захочуть засмутити або розчарувати їх. Учені стверджують, що здійснення батьками обох видів контролю знижує ризик втягування дітей у злочинну діяльність. Найважливіші фактори, які дозволяють передбачити у майбутньому анти-суспільну поведінку людини, — це низький суспільно-економічний статус сім'ї, недостатнє піклування батьків, неповні сім'ї, проблеми у школі, мало контрольована підвищена активність та імпульсивність, брак уваги, анти-суспільна поведінка в дитинстві.
Біологічні фактори. Більшість злочинів скоюються під дією зовнішніх факторів, але у деяких випадках може бути присутній прямий або непрямий вплив біологічних. Наприклад, у деяких неповнолітніх злочинців було виявлено відставання розвитку лобних півкуль головного мозку, що може призвести до нейрофізіологічних розладів і протиправної поведінки. Це не означає, що при цьому ускладнений перебіг процесів пізнання. Виявлено, що схильність до правопорушень може бути спадковою, тому показник комплексного впливу сім'ї включає як фактор оточення, так і генетичний.
Підлітки, які заміряються на самогубство, часто кажуть, що не відчувають близькості
до жодного з дорослих.
ДОСЛІДЖЕННЯ ОСНОВНИХ ПРИЧИН ВІДЧУЖЕННЯ підлітків
Таблиця З
| 8- мі класи | Фактори
| Потрібна особлива увага | Потрібне формування анти-суїцидальних чинників |
| 1 | Алкоголь, наркотики | 8,65% | 4,6% |
| 2 | Нещасливе кохання | 2,7% | 0,8% |
| 3 | Протиправні дії | 7,6% | 0,6% |
| 4 | Гроші і проблеми з ними | 5,9% | 2,7 % |
| 5 | Добровільне припинення свого життя | 5,8 % | 1,45 % |
| 6 | Сімейні сварки | 4,1% | 3,5 % |
| 7 | Втрата сенсу життя | 11,1% | 4,3 % |
| 8 | Почуття неповноцінності, потворності | 16,4 % | 5,5 % |
| 9 | Шкільні проблемні проблеми вибору життєвого шляху | 11,1 % | 2% |
| 10 | Стосунки з оточенням | 25% | 11,5% |
| Середнє значення |
| 9,8% | 3,6 % |
Висновок: виявлено найбільш впливові фактори:
• стосунки з близькими (батьки);
• почуття неповноцінності, потворності;
• шкільні проблеми.
За результатами діагностики сімейних стосунків отримано такі дані: шкали «прийняття «відчуження» (7,7), «соціальна бажаність» (8), «маленький невдаха» (7,7), — свідчать про незначні відхилення від норми; шкали «симбіоз» (5,1) і «авторитарна гіперсоціалізація» (5,9) — виявляють значні відхилення від норми.
Це вказує на те, що батькам притаманний авторитаризм, вони вимагають від дитини повного послуху і дисципліни, намагаються в усьому нав'язати свою волю, не здатні зрозуміти інакшу точку зору. Можуть суворо покарати, уважно стежать за соціальними досягненнями дитини, її індивідуальними особливостями; звичками, думками, почуттями. Дехто постійно тривожиться за дитину, коли з якихось причин вона має діяти автономно. Такі батьки не бажають визнати її права на самостійність.
Схильність підлітків до суїцидальної поведінки часто пов'язана з жорстокістю, насильством, нехтуванням або занедбаністю в сім'ях. Важливим чинником є і дефіцит родинного спілкування. Дуже часто підлітки не знаходять розуміння, підтримки, навіть батьківської любові.
Список літератури
- Психология подросткового и детского возраста. — СПб.,2000.
- Журнал «Психолог» №2 (482), січень 2012 рік. (с. 23-30).
